Поради батькам

10 заповідей для батьків

(Януш Корчак, видатний польський педагог, письменник, лікар та громадський діяч)

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти чи такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не вимагай від дитини платити за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, та - третьому. Це і є незворотній закон подяки.

3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.

4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дане кожному під силу, і будь упевнений, їй вона важка не менше, ніж тобі, а може бути, і більше, оскільки у неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини - її зустрічі з дітьми. Звертай на них якомога більше уваги - ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не муч себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Муч, якщо можеш, але не робиш. Пам'ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина - це не тиран, який заволодіває усім твоїм життям, і не тільки плід твоєї плоті і крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі на зберігання і розвивання у ній творчого вогню. Дитина розгортається, як сувій від любові матері і батька, у яких буде рости не «наше», не «своє», не «власне» дитя, а таємнича душа, дана на зберігання і супровід, поки недосвідчена і беззахисна.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужому те, що не хотів би, щоб робили твоєму.

10. Люби свою дитину будь-якою - неталановитою, негарною, невдахою, люби дурною, некерованою маленькою дитиною, люби незграбним, егоїстичним, сердитим підлітком, люби таким, що не виправдав твоїх надій та очікування, потайним, дивним, нещасним дорослим ... Спілкуючись із дитиною  - радій, радій завжди з повним правом, тому що дитина - це твоє свято, яке поки що з тобою.

Самовиховання дитини та його роль

Розвиток особистості неможливий без самовиховання, а роз­виток волі особливо. Можна порекомендувати дітям вести що­денник. Це допомагало багатьом відомим людям у виробленні моральних та вольових якостей. Прочитайте дітям, наприклад, уривок із юнацького щоденника Костянтина Ушинського, де він намічає для себе правила «поведінки»:

1.      «Спокій цілковитий, у крайньому разі, зовнішній».

2.      «Прямота у словах і вчинках».

3.      «Обдуманість дії».

4.      «Рішучість».

5.      «Не говорити про себе без потреби ні одного слова».

6.      «Не проводити час несвідомо, робити те, що хочеш, а не те, що трапиться».

7.      «Витрачатися лише на необхідне чи приємне, а не через пристрасть витрачатися».

8.      «Кожного вечора добросовісно давати собі звіт у своїх вчинках».

9.      «Ні разу не хизуватися ні тим, що було, ні тим, що є, ні тим, що буде».

Навчіть дітей подумки наказувати собі: «Треба це зробити, довести до кінця!», «Досить дивитися телевізор, слід братися до справи», «Підйом!». Запевняти себе: «Я впораюсь!», «Я змо­жу». Завдяки розвиненій волі для людини співпадають «треба» і «можу», «хочу» і «можу»: потрібно зробити щось — вона знайде н собі на це силу, хоче чогось досягти — зуміє мобілізувати себе, здійснити свій намір, не відволікаючись на другорядне. Навчити дитину перетворювати бажане на дійсне, енергійно та наполегливо досягати поставленої мети — це значить допомогти їй набути внутрішньої гармонії.

Воля вступає в дію особливо активно, якщо перешкода нездо­ланна, а прагнення пересилити перепону сильне. На життєвому шляху дитині багато доведеться здолати. Розбивайте ж ланцюги, що стоять перед особистістю, на ряд послідовних завдань, що під силу їх на даному етапі її розвитку. Перешкода стає перебореною, 1 дитина докладає зусиль, щоб з нею впоратися.

Нам хочеться вберегти дітей від помилок. Захистити їх, ото­чити стіною, через яку б не пробивалося зло, несправедливість. Хочеться у всьому продумати за них життя, любовно організував­ши його. Природне прагнення батьків. Чи можливо це зробити? А чи потрібно? Багато в чому — можливо, але не у всьому.

Зіткнення з життям кожен переживає по-своєму. Від цього не вбережеш. І тут можуть траплятися образи, невдачі, розчарування. Одних вони вибивають із сідла, викидають, піднімають. І десь у 18—20 років вони вже ображені, розчаровані, зморені. Ін­ших невдачі кидають у бій, навчають сили та мужності, роблять справжніми людьми. Ці люди вміють дивитися життю в обличчя. Вони стійкі. Бо цьому їх навчили у сім’ї. Навчили волі.

Пам’ятка для батьків

Шановні батьки, допомагаючи своїй дитині набути вольових якостей, пам’ятайте, що:

—           навантаження має відповідати можливостям дитини;

—           якщо дитина виконує завдання без особливих зусиль, необхід­но давати їй більш складні завдання;

—           якщо перед дітьми ставляться лише дуже легкі для них задачі, воля не тренується;

—           необхідно штучно створювати перешкоди, які необхідно подо­лати;

—           необхідно сполучати інтелектуальні та фізичні навантаження;

—           не можна перевантажувати дітей, щоб не отримати зворотного результату (нервові розлади і, як наслідок, байдужість, апатія тощо).

Вправи для вироблення у дітей вольових звичок

₍ (За психологом В. С. Юркевичем «Про індивідуальний підхід до виховання вольових звичок».)

Дайте дітям список із 8—10 досить простих за змістом  завдань, у процесі виконання яких вони будуть виховувати в себе волю. Хай школяр сам  обере для себе одне чи два завдання. На­приклад, завдання «Зарядка» полягає в тому, що дитина завтра ж пранці, підвівшись з постелі, 10 хвилин займатиметься гімнасти­кою. І так цілий тиждень. Наступного тижня вона має встати на хвилину раніше і займатися вже не 10, а 11 хвилин. Так, додаючи в  тиждень  по одній хвилині, дитина поступово повинна довести тривалість зарядки до 17 хвилин. Потім можна зайнятися збіль­шенням під час зарядки кількості присідань, віджимань, стрибків тощо. Дитина й не помітить, як через 2—3 місяці виконувати ранкову гімнастику стане для неї звичкою.

Потім можна запропонувати школярам тренуватися у дотри­манні режиму дня: вчасно повертатися з прогулянки, виконувати в строк домашні завдання тощо.

Як викликати у підлітка зацікавленість до навчання

У юнацькому віці яскраво виявляються індивідуальні відмін­ності в інтересах та схильностях. Помітно виділяються дві групи юнаків та дівчат. Якщо одні не відчувають особливої схильності до окремих предметів і навчаються по всіх дисциплінах приблиз­но однаково, то в інших чітко визначені інтереси, про них вже ві­домо і вчителям, і однокласникам, що ці учні сумлінно навчають­ся і люблять одні предмети і зовсім байдужі до інших.

Що викликає зацікавленість до тих чи інших предметів? При­чин багато, але найбільш поширені наступні:

—     цікаве викладання предмета;

—     інтерес до самої науки;

—     престижність даної сфери знань;

—     практична значимість предмета, пов’язана з життєвими планами;

—    успіхи в навчанні з цього предмета;

—     захопливість самого процесу отримання знань, що вимагає розумової і практичної активності.

Відкинувши пасивний метод навчання, батьки мають викли­кати у дитини прагнення самостійно здобувати знання. Не запам’ятовувати, а передусім аналізувати, осмислювати, розумі­ти матеріал, виявляти особисту розумову активність у засвоєн­ні навчального матеріалу — ось до чого слід привчати підлітків. 'Годі і запам'ятовування стане більш легким і ґрунтовним. Треба навчити дитину не запам’ятовувати все підряд, а вилучати голов­не, установлювати в тексті смислові зв’язки і відношення, співвід­носити нові знання з тими, що були засвоєні раніше, при цьому контролювати себе, самостійно ставити запитання до тексту, і ще багато чого іншого.

Треба навчити підлітка зупиняти увагу на тому, чого він не знає або не розуміє. Іноді школярі не розуміють не лише окре­мих слів або висловлювань: вони, читаючи підручник, зустріча­ють і незрозумілі думки. Чи звертають вони увагу на ці думки? Чи намагаються їх «розшифрувати»? Чи завжди встановлюють для себе такий факт: у тексті є незрозуміла думка?

Часто дорослі не переймаються проблемою нерозуміння їх­німи дітьми нового матеріалу. Ми не лише не виховуємо в дітях прагнення знайти відповідь, подолати бар’єр цього нерозуміння, але іноді навіть перешкоджаємо. Зазвичай і в родинах, і в школі складається неправильне ставлення до того, що учень не розуміє чогось: це вважається йому за провину, може викликати докір, осудження або навіть глузування.

Як слід чинити у цьому випадку? Ставлення дорослих до підлітка має бути доброзичливим, уважним, заохочувальним. Бо інакше дитина, зіткнувшись із глухою стіною байдужості, втра­тить бажання пізнати цей світ, відкрити для себе його таємниці. Батьки мають дати зрозуміти школяреві, що дійти суті незрозумі­лого — важлива і необхідна справа. Це розуміння — перша схо­динка активної обробки нових знань. Подивитись у вічі своєму незнанню або нерозумінню — це перший поштовх до того, щоб забажати дізнатись і зрозуміти. Саме дізнатись і зрозуміти, а не просто вивчити.

Навчаємо підлітка навчатись

Що таке навчати навчатися самостійно? Це, по суті, постара­тись допомогти дитині знайти власний, індивідуальний стиль ро­боти, що дозволив би якомога повніше розкрити юну особистість. Підлітків слід навчати тому, як опанувати новий матеріал під­ручника, законспектувати статтю, записати лекцію, їм треба дати навички самостійного пошуку потрібної інформації, пояснити, як користуватись довідковими матеріалами, каталогами та ін.

Якість роботи залежить і від уміння правильно організовува­ти її. Отже, будемо навчати дітей планувати свої справи, вибира­ти найбільш підходящий для занять режим дня, цінувати час, ро­зумно розподіляти його.

Мета навчання, утому числі й домашнього, не просто ово­лодіння знаннями, але й розвиток самостійності мислення, вихо­вання здібностей, формування багатого духовного світу, мораль­но здорової особистості.

Рекомендації щодо здорового способу життя та подолання хвороб

Потрібно вірити в здоров’я і не боятися хвороб, медикаменти без необхідності не вживати. Правильне харчування, фізкультура і загартовування насамперед стимулюють нашу імунну систему, яка рятує від інфекції. Хороше тренування фізкультурою серце- во-судинної та дихальної систем є додатковою гарантією. Обме­жене та різноманітне харчування захищає шлунково-кишковий тракт та обмін речовин. Здоров’я, сила та краса визначають хо­роший настрій дитини. Але вони не вирішують питання її щас­тя. Необхідно пам’ятати: щоб бути здоровим, дуже важливо бути щасливим. Такою є логіка прямих та зворотних зв’язків. Психо­логічні напруження, неприємності є такими ж шкідливими для тілесного здоров’я дітей, як і дорослих. Тому особливо важлива духовна атмосфера у родині та успіхи дитини у суспільному жит­ті, тобто коли вона достатньо добре навчається та займає гідне місце серед товаришів по силі, спритності, розуму

Будь-яка хвороба, завдаючи болю та страждань людині, пере­шкоджає проявленню нею духовної сили та енергії.

Ми маємо навчити своїх дітей піклуватися про своє тіло та. підтримувати фізичне здоров’я, а також тому, як уберегтися від різноманітних захворювань. Кожному відома приказка «У здоро­вому тілі здоровий дух», ще древні визнавали взаємозалежність між фізичним та духовним розвитком.

Не вилікувана хвороба, не усунене хворобливе явище в по­дальшому набуває хронічного характеру та може завдати дітям невиправної шкоди, зруйнувати основу їх майбутнього щастя. То ж не забувайте: якими виростуть діти — залежить, насамперед, саме від вас, батьків.

Проблеми здоров’я: стомленість та поганий сон

Питання раціональної організації розумової праці дітей та по­передження виникнення перевтомлення, його негативних наслід­ків протягом тривалого часу привертали увагу вчених. Ось най­більш важливі висновки цих досліджень:

1. Стомлення буває двох видів.

Тимчасове та поверхневе стом­лення знімається невеликим відпочинком, який відшкодовує

витрачену енергію. Довготривале та глибоке стомлення, при­чиною якого є розумове та фізичне виснаження, вимагає не лише тривалого відпочинку, релаксації для відновлення сил, але й медичного лікування.

2.Причини стомлення різноманітні та залежать від багатьох фак­торів: досвіду, роботи, зацікавленості, характеру роботи, яку людина виконує, тощо. Так, наприклад, діти по-різному стом­люються від фізичної та розумової діяльності. Фізичні особ­ливості (маса тіла, зріст, розвиток м’язової системи), розумові здібності також мають великий вплив на ступінь стомленос­ті. Якщо дитина береться за справу охоче, з радістю, робочий процес та досягнутий при цьому успіх приносять їй задово­лення, то відчуття стомленості у неї буде значно меншим, аніж у того, хто не виявляє зацікавленості, байдужий до роботи.

3.Стомленість свідчить про те, що людина не може відновити енергію ніякими іншими способами, окрім сну та відпочинку Однак існують деякі види розумової та фізичної стомленості, при яких корисні інші способи відновлення сил. Наприклад, для ослаблених, неврастенічних дітей, які часто хворіють та мають слабкий тип нервової системи, характерні підвищена стомлюваність, відчуття постійного дискомфорту, зниження працездатності. У цьому випадку необхідно створити сприят­ливі умови для розвитку працездатності та провести курс лі­кування.

4.Надмірні фізичні навантаження так само втомлюють та вис­нажують мозок дитини, як і розумова праця. А стомлення, яке викликає рішення математичних задач, можна порівняти зі стомленням, що викликає м’язова напруга.

5.Однією із безсумнівних ознак перевтоми є порушення сну. Ди­тина швидко засинає, але потім прокидається і не спить всю ніч або, навпаки, ледве засинає.

6.Перевтомлення може викликати у дітей різні наслідки: зни­ження концентрації уваги, розгубленість, погіршення коор­динації рухів. Дитина, яка перевтомилася, буває підвищено збудженою, роздратованою чи в’ялою, сльозливою, психічно вразливою. На заняттях у класі вона не може ясно викладати свої думки, її успішність та творчі здібності знижуються.